Гаряча лінія: 0 800 755 507

Анатолій Могильов: Прийшовши до парламенту, партія «Незалежність» відновить справедливість і законність в Україні

19.07.2019

Лідер партії «Незалежність» Анатолій Могильов 11 липня став гостем програми медіапроекту Politeka. В інтерв’ю Politeka Online він відповів на питання про те, хто здав Крим, за яких умов може бути відновлена територіальна цілісність України, як повернути мир Донбасу. Також глава МВС (2010-2011 рр.) розповів, з якою метою його команда йде в парламент і що вона має намір зробити для відновлення в країні законності та порядку.

– Анатолію Володимировичу, п’ять років Вас не було в активній політиці, Ви не з’являлися в ЗМІ. Де Ви були весь цей час, адже говорили навіть, що Ви поїхали з України …

– Після сумнозвісних подій 2014 року я весь час знаходився в Україні: жив в Києві, їздив до рідного Слов’янська, в Бахмут… Перші три роки взагалі тільки і робив, що ходив в ГПУ, СБУ, прокуратуру Криму – був допитаний з усіх резонансних справ того періоду.

– За цей час не розчарувалися в політиці?

– У мене є розчарування в тій ситуації, яка склалася в країні за останні 5 років. Думаю, що схожі відчуття у більшості людей в Україні. Адже за останні роки відбулося тотальне зубожіння українців в результаті різкого падіння рівня життя. У підсумку, Україна, яка була однією з найуспішніших пострадянських республік, перетворилася в найбіднішу країну Європи. Це викликає бажання відновити справедливість.

– Як Ви вважаєте, початок руйнувань в Україні пов’язане з анексією Криму, втратою територіальної цілісності країни?

– Скажу так: втрата Криму – це опосередкована втрата одного з елементів державності. І ті сумні події, які мали місце в Криму, дали старт падінню України вниз.

– Ви як екс-глава Радміну Криму, аналізуючи ситуацію 2014 року, як вважаєте: чи могла Україна зберегти півострів?

– Я останні кілька років тільки й кажу, що треба було тоді робити рішучі дії при перших спробах захоплення, які пізніше призвели і до анексії Криму. У ніч, коли були захоплені будівлі Радміну і кримського парламенту, мені одному з перших повідомили про це. Я рано вранці прибув до будівлі Радміну і через розбите скло в двері розмовляв з людиною в балаклаві – це був кадровий військовий, але без розпізнавальних знаків. Він відповів, що не уповноважений ні з ким говорити, але я бачив, що оточуючі його люди були в повній бойовій викладці, також в будівлі було обладнано два кулеметних гнізда. Я – людина військова і можу сказати: все було зроблено за всіма правилами військової науки.

Тому я відразу пішов в кримський главк міліції, зібрав терміново всіх силовиків Криму і попросив їх кожного по своїй лінії доповісти у Київ про те, що трапилося. У нас були кадри з камер спостереження перших хвилин захоплення головних адмінбудівель, їх теж ми відразу передали до Києва. Потім я говорив з представниками АП, з в.о. глави СБУ Наливайченко, виклав ситуацію і алгоритм її вирішення.

Варіантів могло бути два. Перший – введення АТО, тому що озброєні люди захопили головні адміністративні будівлі півострова, ці дії класифікуються як терористичні. Нагадаю, що оголошувати і проводити антитерористичну операцію повинна Служба безпеки України, це її компетенція. Другий варіант – скликання термінової наради РНБО, де збираються всі представники силових структур на рівні Києва, і вже Радбез зобов’язаний був рекомендувати Турчинову, який на той момент виконував обов’язки президента України, ввести воєнний стан – оскільки були всі ознаки замаху на територіальну цілісність України. Указ про введення воєнного стану підписує Президент, а Верховна Рада його затверджує. Протягом двох наступних днів я безперервно телефонував до Києва, вимагав реагувати, а звідти чув одну відповідь: вам необхідно почекати… ми розбираємося…

– А з ким саме Ви в той період розмовляли в Києві?

– Я розмовляв з виконуючим обов’язків глави СБУ Валентином Наливайченком, із заступником глави Адміністрації Президента Андрієм Сенченком, ще з Сергієм Пашинським…

– А яку роль в цій історії зіграв Олександр Турчинов, який на той момент був «тимчасовим президентом»? 

– З Турчиновим мене не з’єднували. Але я поінформував всіх керівників силових відомств і керівництво АП. У відповідь отримував, як було сказано вище: почекайте… розбираємося… – замість адекватної реакції і конкретних дій. А через кілька днів, коли постало питання про звільнення мене з посади голови Радміну Криму (такі повноваження є у депутатів кримського парламенту), пролунав дзвінок з Києва. Мені сказали: ми Вас знімати не будемо, а Ви там, на місці, розберіться з ситуацією.

Я нагадав, що аналогічна ситуація була в 1994 році, коли з’явився президент Мєшков: почали вже російський рубль в оборот вводити, але приїхала делегація уряду України, сіли за круглий стіл з кримськими політиками і вирішили питання мирно – Крим отримав додаткові повноваження, автономний статус в складі України, власну Конституцію. І після цього конфлікт був згладжений. А в 2014 році все було навпаки: поки йшла анексія Криму в Києві ділили портфелі – це я вже потім дізнався. Саме бійка за портфелі і партійні квоти завадила прийняти оперативне рішення щодо ЧФ.

Думаю, є й інший фактор: ті, хто прийшли до влади після лютого 2014 року, розуміли, що прихильників у них в Криму небагато, а попереду – дострокові вибори. Запровадження воєнного стану на півострові зупинило б виборчий процес. 

– Якщо підтвердяться факти того, що керівництву країни не вистачило політичної волі для прийняття адекватного рішення по Криму, щоб зупинити анексію, хтось повинен понести за це кримінальну відповідальність. Хто, на Вашу думку, повинен відповісти за Крим? 

– Я дуже радий, що мої слова нарешті почули в Державному бюро розслідувань, де і проводять слідство з питання здачі Криму. Я також готовий давати будь-які свідчення у цій справі. Думаю, що ДБР знайде відповідальних за неприйняття рішень, які призвели до анексії частини території України.

Мені, наприклад, іноді теж закидають претензії: мовляв, був головою Радміну Криму і не відстояв півострів. Але потрібно розуміти, що жодне силове відомство мені не підкорялося – вони безпосередньо управляються з Києва, це органи центрального підпорядкування.

До речі, у мене є вбивчий аргумент тим, хто звинувачує кримських військових в саботажі і байдикуванні. Командування сухопутних військ і берегової оборони тоді здійснював генерал Воронченко, який сьогодні є командувачем ВМС України. А генерал Балан, який командував внутрішніми військами в Криму, – зараз глава Нацгвардії України. Я не думаю, що їх призначили б на такі високі пости, якби були хоч найменші сумніви в їх проукраїнській позиції. Тому, коли говорять, що в Криму військові не протистояли – це брехня, щоб виправдати власне безсилля. За бездіяльність повинні якраз відповідати ті особи, які були в той момент в Києві і нічого не зробили для збереження Криму в складі України. Тому що це стаття 111 КПК України – державна зрада.

Я – юрист і правник, і можу Вам сказати, що рішення про введення воєнного стану або АТО – це компетенція глави СБУ або в.о. Президента. Але ні той, ні інший рішення не прийняли. Чому? Питання – до них.

– Конфлікт на Донбасі – це продовження політики бездіяльності влади в Криму?

– Я глибоко переконаний, що якби навесні 2014-го в Криму ввели АТО або військовий стан, то ніякого конфлікту на Донбасі не було б. А коли ми показали слабкість там, не прийнявши жодного рішення по Криму, то, відповідно, і Донбас «загорівся». І сьогодні війна на Сході України – це аргумент для всіх жителів Криму. Мовляв, прийшла Росія – і тут мир, а на Донбасі в Україні – війна.

– Ви йдете до Верховної Ради на чолі партії «Незалежність». У Вашої політсили є план, як навести порядок в Україні? Як вирішити основні проблеми в країні? Як вирішити питання реінтеграції Криму та Донбасу?

– Минуло 5 років, але за цей час керівництво України ніякого поетапного плану припинення конфлікту на Донбасі, повернення територій не виробило. Мінські домовленості поки звелися до взаємних звинувачень, що сторони не виконують прописані зобов’язання. Нормандський формат теж зайшов в глухий кут…

Тому завдання нашої партії номер один – це мир на Сході України. Але встановити мир можна тільки одним шляхом – дипломатичним. Ми ж розуміємо, що про військову перемогу говорити малоймовірно в умовах тривалої війни, визнати поразку – просто соромно, значить, залишається тільки шлях компромісу. Значить, треба сідати за стіл переговорів і шукати компроміси.

– Хто повинен сидіти за цим столом?

– Усі. Усі, хто до цього конфлікту причетний.

– Росія може сидіти за цим столом також? В якій якості?

– Як спостерігач – цілком. Я вважаю, що треба і Захід залучати, і представників невизнаних республік. Інакше ми не закінчимо цей конфлікт, який губить людей і підриває економіку, ще дуже довго. Більше того, військове протистояння на Донбасі завдає удар по іміджу України, пожирає величезні людські і фінансові ресурси. З цієї причини країна скочується все нижче… Адже розвиток економіки, залучення інвестицій на даному етапі неможливі. Поки не буде миру, про розвиток країни можна забути.

– А якщо покращити рівень життя в Україні, Крим і частина Донбасу захочуть повернутися?

– Тільки мир дасть можливість розвивати економіку. Без зростання економіки поліпшення життя людей неможливе. І якщо кримчани і донбасівці побачать, що в Україні високий рівень життя, жити комфортніше і прийнятніше, вони задумаються про повернення. Поки не буде підйому рівня життя, говорити про це не варто.

Досить порівняти рівень життя та ціни в 2013 році і зараз. Мінімальна пенсія в країні була 110 доларів, сьогодні – 55. Мінімальний прожитковий мінімум був 150, став – 75 доларів. І це при тому, що тарифи зросли в п’ять і в десять разів. Простіше кажучи, в кишенях людей стало менше грошей.

Але держава в особі парламенту та уряду приймала рішення, що суперечать Конституції, де записана заборона на зниження соціальних стандартів. А за законами України мала здійснюватися індексація мінімальної пенсії, але за останні роки цього не робилося. При інфляції в 3,5 разу мінімальна пенсія у наших пенсіонерів повинна бути не менше 3 500 гривень, а зараз вона близько 1 500 гривень. Тобто, влада країни прийняла рішення зрізати соціальні стандарти і щомісяця витягує з кишені кожного українця по 2000 гривень!

Що стосується військових пенсіонерів, ветеранів МВС, то цим людям, які відслужили 20-30 років, згідно із законом передбачено щорічний перерахунок пенсій, однак їх пенсії залишилися на рівні п’ятирічної давності. І ця несправедливість – пряме порушення закону, який ми будемо переглядати, прийшовши в Раду. Адже одна з ознак державності – саме соціальний захист населення.

– Хто Ваша команда – нові обличчя чи перевірені професіонали?

– Я недавно почув від одного соціолога, що є запит на нові-старі обличчя. Каламбур, звісно, але частка істини в ньому присутня. У списку партії «Незалежність» – професіонали в сфері права, працівники правоохоронних структур, СБУ, МВС, юристи. Всі вони мають досвід державної служби, законодавчої роботи, і там немає жодного осколка старої системи.

Що зараз відбувається в країні, і чому ми вирішили йти на вибори? У минулій Раді було дві великих політичних сили – Блок Порошенка і Народний фронт. На сьогодні їх представники не проходять до парламенту: БПП перефарбувалися в «Європейську солідарність», а «Народний фронт» взагалі відмовився йти за списками на вибори. Чому? Все просто – за п’ять років рівень підтримки цих політсил впав в суспільстві до нуля. А їх перефарбовані осколки розбіглися по різним партіям. Зрозуміло, що пройшовши до Ради, ці люди будуть робити те саме, що і минулі п’ять років.

Ми унікальні тим, що в списках «Незалежності» таких людей немає – взагалі! У моїй команді – фахівці, які не заплямовані корупційними скандалами, не причетні до законодавчих змін, що погіршують життя народу. Це – державники, мета яких – відновити справедливість і законність.

Закон повинен бути один для всіх, а покарання – невідворотним. А у нас сьогодні норми закону застосовуються вибірково або не застосовуються взагалі. Це одна з ключових проблем…

Наведу приклад. За останні п’ять років ми в парламенті, в уряді бачили багато антикорупційних шоу, коли чиновників виводили в наручниках спецназівці в балаклавах. Чим все це закінчилося? Де кримінальні справи, вироки? Хто сів? Ніхто. Результат – нуль.

– ДБР, САП, НАБУ, НАЗК… Антикорупційних органів багато, а результат? Скільки часу потрібно, щоб країна перемогла корупцію?

– На жаль, результатів їх роботи поки суспільство не бачить. Сподіваюся, що ДБР, яке розпочало розслідування з питань здачі Криму, доведе справу до кінця. Але з огляду на те, що за всіма кримінальними справами наглядає Генпрокуратура, на чолі якої стоїть «геніальний» прокурор без юридичної освіти, то говорити про ефективність боротьби з корупцією та іншими беззаконнями – неможливо. Поки система не почне працювати, як належить, поки ми не прийдемо до розуміння того, що кожна людина, що порушила закон буде обов’язково притягнута до відповідальності, працювати буде неможливо, і країна не зможе розвиватися.

– У чому причина такого стану справ: корупція, люстрація чи загальна криза в країні? Чому не працює нічого?

– Це криза державного управління: зруйновано практично взаємозв’язок всіх інститутів влади, які повинні працювати в єдності. Я дуже сподіваюся, що новий Президент і новий парламент зможуть консолідуватися в цьому питанні. І поставлять на перше місце застосування закону однаково до всіх.

Зараз модно говорити про політичну відповідальність… Так ось, я вважаю, що вона полягає в тому, що партія, яка не виконала обіцянки виборцям або не реалізувала заявлені на виборах мету і завдання, повинна зійти з політичної арени і канути в небуття. 

– З ким партія «Незалежність» бачить себе в майбутньому парламенті?

– Ми будемо в коаліції з тими політичними силами, які підтримують нашу програму і стоять на позиціях верховенства закону, відновлення соціальної справедливості та покарання тих осіб, які допустили зубожіння народу і втрату територіальної цілісності нашої країни.

– Анатолію Володимировичу, дякую за цікаву та змістовну розмову. Хочу побажати Вам і Вашим соратникам здійснити все задумане.

– Дякую. Ми, партія «Незалежність», впевнені в підтримці наших виборців, і в новому парламенті будемо працювати заради світлого майбутнього України.